Собаки в художній літературі займали особливе місце. Часто наші предки наділяли собак і диких тварин людськими якостями, думками, почуттями, вчинками. Тому в легендах і казках тварини говорять і навіть обговорюють дії людини.
Собаки в художній літературі і олюднення поведінки тварин відображено у творі Джонатана Свіфта «Подорожі Гуллівера», Мігель де Сервантеса Сааведри в новелі «Бесіда двох собак» та інших.
З незапам'ятних часів побутує твердження про здатність деяких людей розуміти мову тварин і розмовляти з ними. Ці легенди знайшли відображення в книгах Конрада Лоренца «Кільце царя Соломона», Джозефа Редьярда Кіплінга «Мауглі», Генрі Уодсуорта Лонгфелло «Пісня про Гайавату».
Великими знавцями поведінки різних тварин вважають індіанців. Ця здатність корінних жителів Америки відображена в новелах, романах, повістях Джека Лондона, Фенімора Купера та інших.
А. С. Пушкін та І. А. Крилов часто наділяли тварин здатністю говорити на людській мові.
Олюднення поведінки тварин відображено і в творах, заснованих на усній народній творчості. Еліас Ленрот, збирач епічних рун карело-фінського народу, в «Калевале» наводить багато прикладів, коли птахи, риби дають людям добрі поради; заєць повідомляє сумні вісті, головний герой «Кале-вали» - Илмаринен - наказує зміям поповзти з поля, яке він повинен орати. Змії розуміють наказ і підкоряються його волі.
Антропоморфічні уявлення про поведінку тварин, сформульовані народною творчістю в міфах, переказах, прислів'ях і приказках знайшли відображення і в працях дослідників природи античного світу.
Пліній Старший в «Природній історії», наприклад, описуючи поведінку тварин, повідомляє, що собаки самостійно лікуються, поїдаючи різні цілющі трави і коріння рослин. Знання Плінія Старшого отримали широку популярність. Про них часто згадували в різних творах, що описують поведінку тварин. Так, в «Магазині натуральної історії» - біологічної енциклопедії того часу - повідомляється: «Коли собака відчує біль у собі, то їсть листи деякої трави, яка виробляє блювоту і повертає їй здоров'я».
Л. Н. Толстой це твердження відобразив у «Розповіді про тварин». Він пише:
«Мисливці кажуть, що коли з розумною собакою зробиться стечки (собака захворіє), то вона тікає в поля або лісу і там шукає трави, якою їй потрібно, вивалюється по росам і сама лікується ...».
Антропоморфізм поведінки тварин яскраво виражений і біологом Жоржем Луї Леклерком де Бюффоном в його роботі «Природна історія».
Журнал корисні поради, місце собаки в історії